Українська Русский english
| Головна | Документи | Творчість | Пошта |

  Творчість членів нашої Організації...

УЛЕТАЮТ ПТИЦЫ

Улетают птицы в дальние края,
С ними песнь несётся и душа моя.
Мчаться сизокрылые среди синих туч,
Сказкой говорливою их ласкает луч.
Мчаться, как кораблики средь пустынных вод;
Впереди вожатый, а за ним весь род
Не забудьте, милые, с высоты небес,
Распрощаться с нивами, обласкать и лес.
Укрывал от ветров и лихих дождей,
Он любил, вас птицы, как своих детей.
Не забудьте, вольницы, приковать свой взор -
Остановку сделайте у Кавказских гор.
Там, когда-то Пушкин - гений-человек,
Край прославил нежно в тот прошедший век.
Там великий Лермонтов песни сочинял,
И своей поэзией памятник создал.

Голову сложил он у горы Машук,
Как утёс стоял он, не бояся мук.
Я скажу, вам вольницы, в сердце не тая,
Там в жестоких схватках закалялся я.
Отдохнув, помчитесь в разные края:
Кто во Вьетнам, кто в Африку, - думаю так я.
Там земля объята пламенем огня,
Там друзья дерутся, cилы не щадя.
Там осиротело множество детей,
Там за счастье жертвуют жизнью своей,
Там земля пропитана слезами людей,
Кровью обагренная храбрых сыновей.
Пусть не плачут матери - передайте им-
Крылья у нас выросли - скоро прилетим!

г.Харьков 1963
Цыцаров С.Н.


ДЕВУШКА ВОЙНЫ

Жила беззаветно, счастливо,
Не зная житейских тревог,
Всё в жизни казалось красиво
И не было трудных дорог.
Росла, как цветок, расцветала,
На вид была кровь с молоком.
Свиданья порой назначала
От матери строгой тайком.
О счастье с любимым мечтала,
Стеснялася планов своих,
О многом порой и не знала.
Ведь счастье одно на двоих.
Война все мечты оборвала,
По ветру рассеяла их,
Иную судьбу предсказала.
Решила всё сразу за них.
Война разразилась грозою,
И всех сколыхнула она.
Платила ценой дорогою
За промахи наша страна.

Ушла добровольно дивчина.
Покинув родительский дом.
На то была веской причина:
Шла битва с кровавым врагом.
Военную форму одела,
На верность присягу дала,
И даже о том не жалела,
Что молодость сразу ушла.
Была санитаркой, связисткой,
На самом переднем краю.
Лицо смерти видела близко
В тяжелом, смертельном бою.
И как трудно порой приходилось,
И слёзы текли иногда.
По-девичьи стойко крепилась,
Готовая к бою всегда.
В лихие атаки ходила,
Солдатской присяге верна.
Достаточно лиха хватила,
С избытком, до самого дна.

г.Львов 2009
ГЕОРГИЙ ЕВТУШЕВСКИЙ


Я ПРОТЕСТУЮ И ОБЛИЧАЮ

Грустно,
На сердце тяжело,
Как будто камень давит,
И в жизни, мне не повезло,
И душу мерзкое терзает!

В душе вселился ураган,
Как сотни бу-у-рей завывает!
А мысль струится, как вулкан,
Излиться ей и то мешают!

Мешают карьеристы-подлецы,
Завистники с куриными мозгами,
И бюрократы - тупостей творцы,
И прочья шваль с стеклянными глазами!

Пятнадцать лет писал труды:
Была нелегкая работа,
А сколько было суеты!
А сколько вложено здоровья, пота!?

Они частица тела моего,
Продукт глубокого мышленья,
Чрез них отрёкся от всего -
От праздных дней и развлеченья!

И всё на месте, что-то жду я:
Труды лежат - аж сердце жмёт,
Творить не хочется впустую,
Хоть мысль струится и течёт!

Мне надоела, писанина,
От неё я пользы не извлёк,
И! строчка каждая, как хина:
Горька и чересчур противна,
Скажу открыто без намёк!

Ведь, чтоб бороться надо силы,
А силы тают с каждым днём,
А бюрократические рылы
Плоды уничтожают, как огнём!

Огнём! Вы слышите, огнём
Жгут душу эти червяки!
Да разве непонятно в чём
Вредят вот эти сорняки!?

Да разве можно их терпеть:
За подлость, волокиту!
Пора бы Нечесть всю стереть,
Забросив за орбиту!

г.Харьков 1962
ЦЫЦАРОВ С.Н.


Давно вже скінчилась жорстока війна.

Давно вже скінчилась жорстока війна,
Давно вже замовкли гармати,
Та все що принесла народам вона,
Не можем ми це забувати.
Мільйони убитих удів і сиріт,
Мільйони калік що вернулись до згарищ,
Та все це робить лише Гітлер хотів,
Щоб стільки у світі зробити пожарищ.
Осталось вже мало героїв тих днів,
Уходять від нас ветерани.
Тепер щоб узнать про ті дії хотів,
Потрібно читать мемуари.

Тай ті вже трактують усяк на свій лад,
Як вигідно партіям нашим,
Якщо був не з ними то ти не солдат,
Ти ворогом був для них завши.
Для них батьківщина пока що чужа,
Їх подвиг пока не признаний,
Хоть в цьому існує яка-то межа ,
Вони не здобули ще слави.

9 травня 2008р.
ЛІТОВЕЦЬ МАРКО ТЕОФАНОВИЧ


Не маєм права цього забувати.

Згадаймо тих, хто край наш захищав,
Хто нам кував горнило перемоги,
Хто на ланах в бою нас виручав,
Хто фронтові долав нескінчені дороги.
Згадаймо тих, хто вічно вже лежить,
Хто не вернувся в дім до жінки, до дитини,
Згадаймо час, що стрімко так біжить,
Про все! Хай пам'ять вічно не загине.
Згадаймо й тих, війну хто розпочав,
Земля б тоді їх не носила,
Хто наш народ беззахисний вбивав,
Ліпше б їх мати власна не родила.

І хоть давно закінчилась війна,
Давно вже рани свої зализали,
Та чи забудешь те, що дала нам вона,
Що натворили в краю ті вандали.
О, ні! Була б це пам'ять в нас коротка,
Не маєм права цього забувати,
Як треба, знайдем скарб ми Полуботка,
Щоб більше нам цього не знати.

6 січня 2008р.
ЛІТОВЕЦЬ МАРКО ТЕОФАНОВИЧ


Країна красується нивами.

Весна умивається зливами,
Зеленіють ліса і поля,
Країна красується нивами,
Бо це українська земля.
Земля за яку споконвічно,
Проходили війни і чвари,
Чужинців й загарбників вічно,
Несло їх у край наш без кари.
В ярмі нас довгенько тримали,
Довгенько з нас жили тягли,
Хоть добре загарбники знали,
Що ми українці були.

Тепер, коли ми вже звільнились,
Позбулися даху братів,
У рабстві ми знов опинились,
Уже у своїх шахраїв.
І це їм удалося щвидко,
Лиш вільність для себе здобули,
Народу, хоть було це гидко,
Та всеж його підлі узули.

7 травня 2007р.
ЛІТОВЕЦЬ МАРКО ТЕОФАНОВИЧ


Сумна перспектива солдата.

Ніжка козиня з сухим тютюном
Тугенько у неї набитим,
І дим у землянці хоть рубай топором,
Що висить в землянці закритій.
Єдиний кусочок солдатського раю
Доступний на фронті солдату,
Коли він на вахті достоїть до краю,
Приходить сюди, як у хату.
Покурить, подимить солдатську ту ніжку,
Та й ляже на мить подрімати,
Згадає, як дома лежав він у ліжку,
Та що вже ти будеш казати?
Сумна перспектива на фронті солдату,
Землянка якому є раєм,

Хоть знати б за скільки буде тепла хата,
Та цього він зовсім не знає.
Печально і гірко за те, що так сталось,
Що Гітлер пішов воювати,
Нам більше нічого робить не осталось,
Як край наш в бою захищати.
Чому ж він, паршивець, нарушив наш спокій,
Чого ж він заставив усіх воювати?
Ми жили спокійно, не добре хоть поки,
А він нас заставив землянки копати.

20 грудня 2007р.
ЛІТОВЕЦЬ МАРКО ТЕОФАНОВИЧ


Copyright © 2006-2012  INVARM
invarm.narod.ru


Хостинг от uCoz